Седрах, Месах и Авденаго
Были испытаны огнем,
Когда презрев земные блага,
Не преклонились пред царем,
Который всем велел склониться
Пред истуканом золотым.
Минули уж века и лица
Лишь истукан тот так же чтим.
Пред ним по прежнему поклоны
Бьют и народы и князья.
И всяк из праха сотворенный
Обязан принять власть тельца.
Обязан пасть лицом пред низким,
Чтоб смог продать он и купить,
И жизнь свою, и своих близких
И обогреть, и прокормить.
Седрах, Месах и Авденаго
Безбоязно шагнули в печь,
Хоть беспримерна их отвага,
Они обязаны сгореть.
Сгореть, чтобы остаться живы,
Сгореть, чтоб веру сохранить.
Чтоб Богу даже и в могиле
Не изменить. Не изменить!
Ступили в огненную стену,
Простившись с жизнью своей,
Но с ними был один нетленный,
Распятый позже за людей.
И они вышли так же просто,
Как и вошли. В стене огня
Был сотворен спасенья остров
Для них, а значит, для меня.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Едва ли можно отождествлять ангела в печи со Христом. Но аналогия огненного искушения и Божьего спасения хорошая.
Лидия
2021-06-06 16:11:11
Очень хорошее стихотворение! Царь Навуходосор сказал: "...почему я вижу четвертого, подобного Сыну Человеческому?
Все верно!Прежде, чем хаять, думайте! Благословений Вам автор!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
